Теоретичні попередники: Вотсон, Лармор і теорія хвилеводу

Ще до Шумана математичні засади опису поширення електромагнітних хвиль навколо земної кулі заклали двоє британських дослідників. Дж. Н. Вотсон у 1918 році розробив математику поширення хвиль навколо провідної кулі (Землі), а Дж. Лармор зробив внесок у теорію поширення хвиль у просторі, обмеженому провідними шарами.

Їхні праці створили теоретичну рамку для уявлення про хвилевід Земля–іоносфера — простір, у якому електромагнітні хвилі можуть поширюватися й відбиватися між провідною поверхнею Землі та провідною іоносферою. Ця концепція хвилеводу є необхідною передумовою для виникнення резонансів: лише в добре визначеній порожнині з провідними стінками можуть виникнути стоячі хвилі, а отже, резонансні моди. Шуман (#9) спирався на ці засади, коли для порожнини Земля–іоносфера вивів конкретну резонансну умову.